Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Ніхто точно не знає, чия рука жбурнула колись той самий перший помідор, що започаткував традицію «томатної революції» Ла Томатіна. Можливо, це зробив протестувальник проти диктатури Франко або веселун, який не на жарт розгулявся під час карнавалу. Найпопулярнішою є така версія: у 1945 році під час параду гігантських ляльок із пап’є-маше (Лос Ґіґантес) місцеві бешкетники вирішили в оригінальний спосіб привернути до себе увагу. Вони натрапили на візок із овочами й почали кидатися стиглими помідорами. До веселощів приєдналися глядачі, і мирна вулиця швидко перетворилася на зону «томатної перестрілки». Розбишакам довелося сповна заплатити торговцям за зіпсовані овочі, але справу було зроблено — народилася традиція помідорних баталій. Влада мала побоювання, що жбурляння овочів може перерости в масові заворушення, тому п’ятдесяті роки (за винятком певного періоду послаблення) стали для прихильників нової традиції часом гонінь. У 1951 році кілька місцевих жителів, які порушили відповідні закони, потрапили за ґрати й повернулися на свободу лише завдяки громадському резонансу. Найвідоміша акція протесту проти заборони на томатні ігрища відбулася в 1957 році у формі «помідорних похорон» із труною, процесією та всією належною атрибутикою. Після 1957 року місцева влада вирішила припинити переслідування, установила кілька простих правил і змирилася з дивною традицією. Святкування починається за тиждень до кульмінації — власне помідорної битви. Місто Буньоль з іспанським розмахом вшановує парадами, музикою та феєрверками своїх небесних покровителів — Діву Марію та святого Людовика Бертрана. А в переддень виснажливої овочевої баталії можна підкріпитися чудовою паельєю — традиційною валенсійською стравою з рису й морепродуктів, приправлених шафраном і оливковою олією. У наш час це бешкетне дійство проводиться вже далеко не спонтанно: до нього ретельно готуються (організатори навіть вивели спеціальний сорт несмачних помідорів для жбурляння). Веселощі починаються близько десятої години ранку з намагань відчайдухів дістати свинячий окіст, прив’язаний до верхівки слизького стовпа. Їм активно «допомагають» зіваки, поливаючи водою зі шлангів. Вулиці заповнює натовп людей, що співають і танцюють. Коли на церковному годиннику б’є полудень, у місто нарешті в’їжджають вантажівки з помідорами, які вітає несамовитий бойовий клич — «То-ма-те, то-ма-те!». Головну частину свята відкриває струмінь із водомета. За цим сигналом починається немилосердна томатна битва всіх проти всіх. Хтось віддає перевагу кидкам овочів із дальньої дистанції, хтось вважає надійнішим жбурляння впритул, а комусь більше до вподоби середні відстані й баскетбольна техніка кидання. Незалежно від обраної тактики, будьте певні: на момент закінчення ви виглядатимете (й почуватиметеся) зовсім по-іншому. Не пізніше ніж за годину місто перетворюється на гігантський соусник, де борсаються перемазані томатним соком і м’якоттю розчавлених помідорів кидальники червоних плодів. Баталія завершується із другим «пострілом» водомета. |